Середньовіччя овіяне легендами і оспіване баладами про подвиги честі і доблесті благородних лицарів. Вони завжди відважні, віддані, готові послужити і, навіть, віддати життя заради свого господаря. Особливо шанобливо лицарі ставилися до дам. Як же виховували таких шляхетних юнаків?
Діти дворян жили в своїх сім`ях до семи-восьми років. Іноді довше. За цей час вони повинні були освоїти навички верхової їзди, стріляння з лука і плавання. Звичайно, такі вправи тренували тіло і хлопці ставали досить міцними і витривалими на той час, коли потрібно було покинути рідний дім. Потому батько влаштовував сина на службу пажем в замок. З цього часу хлопчик належав тому панові, котрий і взяв його.
Життя васала було нелегким, кожна хвилина використовувалась для послуг і вправ. Молоді пажі, як правило, прислуговували жінкам дому, супроводжували їх і виконували дрібні доручення. Це виробляло шанобливе і люб`язне ставлення до дам і, певним чином, смирення. Але пажі відрізнялися від звичайних слуг — вони ніколи не виконували брудної роботи. Перебуваючи у вельможному середовищі, молоді дворяни переймали манери і училися підтримувати гречну бесіду, танцювати. Необхідним для придворного вважалося володіння музичним інструментом і вміння співати і віршувати. Вважалося, що такі заняття виявляють благородні якості душі. Також ці вміння ставали в пригоді довгими вечорами, коли потрібно було розважити свою даму співом або музикою. Мистецтво гри в шахи теж вважалося чеснотою. Так розвивалося вміння логічно мислити. Строге релігійне виховання включало в себе відданість католицькій церкві, ненависть до невірних і вірність королю. А от академічні знання вважалися не обов`язковими для людини доблесної.
В чотирнадцять років паж ставав зброєносцем свого сюзерена і відтоді супроводжував його в походах, на полюванні і в розвагах. Він слідкував за тим, щоб зброя і обладунки пана були в належному стані і допомагав їх носити. Стрільба з лука, кидання списа, поєдинки на мечах, кінні перегони ставали щоденним заняттям, і, зростаючи, молодий дворянин уже міг захищати свого пана і протистояти все більш серйозній небезпеці. Постійні тренування учили пажів стримувати емоції, терпіти біль і перемагати втому.
Принциповими чеснотами лицарства вважалися: побожність, чесність, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність. До двадцяти одного року юнак повинен був надбати їх. І тоді схилялися коліна, сталевий меч торкався плеча і чувся торжественний голос: — “Встаньте, сер лицар!“
Все про Середньовіччя знають у Гридниці